ВПЛИВ РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ НА ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 Формування правильної вимови у дітей - це складний процес, дитині потрібно навчитися керувати своїми органами мовлення, сприймати зверненне до неї мовлення, здійснювати контроль за мовленням оточуючих та власним. В роботі з дітьми (а особливо з тими, що вже мають порушення мовлення) велику увагу необхідно приділяти розвитку функції дрібних м’язів рук. Рухи рук тісно пов’язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування. Зв’язок рухів руки з мовленням був відмічений ще в 1928 році. Пізніше, на основі спеціально проведених дослідів було висунуто думку про те, що рухи пальців рук стимулюють розвиток центральної нервової системи і прискорюють розвиток мовлення дитини.

 Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовних навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов’язано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, різних видів чутливості, просторового орієнтування, координації рухів та ін.

 Рівень розвитку дрібної моторики - один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Недарма в багатьох школах України існують, так звані, співбесіди, тестування під час яких серед інших завдань дитині пропонуються завдання на визначення рівня розвитку дрібної моторики. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам’ять, увага, зв’язне мовлення.

 Недостатній розвиток зорового сприймання, уваги та, зокрема, дрібної моторики, призводить до виникнення негативного ставлення до навчання.

 Саме тому робота з розвитку дрібної моторики повинна починатися задовго до вступу у школу. Батьки, які приділяють певну увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки вирішують одночасно декілька проблем: по-перше, впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, покращують розвиток мовлення малюка, по-третє, готують його до оволодіння навичок письма.

 З самого раннього віку необхідно починати роботу з розвитку дрібної моторики. Вже в ранньому дитинстві можна виконувати масаж пальчиків, впливаючи тим самим на активні точки, які пов’язані з корою головного мозку. В ранньому та молодшому дошкільному віці необхідно виконувати прості вправи, які супроводжуються віршованим текстом (наприклад "Сорока”), не забувати про розвиток елементарних навичок самообслуговування: застібання та розстібання ґудзиків, зав’язування шнурків і т. п. і, звичайно, в старшому дошкільному віці робота з розвитком дрібної моторики та координації рухів руки має стати важливою частиною підготовки до школи.

 Пам’ятайте, що малюкам пропонуються вправи у спрощеному варіанті, доступні їх віку. Більш старшим дітям завдання можна ускладнювати.

 Робота з розвитку дрібної моторики повинна проводитись регулярно, адже саме тоді буде досягнений вагомий ефект від цих спеціальних вправ. Завдання з розвитку рухів пальців рук повинні приносити дитині радість, не повинні викликати перевтомлення. Велике значення в цих іграх-вправах має текст. Він має бути веселим, доступним для дітей даного віку. Необхідно пояснювати значення тих чи інших рухів чи положень пальців, зацікавлювати дітей у виконанні цих рухів, створювати сприятливий емоційний настрій.

 Щоб сприяти розвитку пальців рук і тим самим розвивати мовлення вашої дитини, можна запропонувати малюкам наступні завдання: Розминати пальцями пластилін, глину.

Катати по черзі кожним пальчиком камінці, намистинки, шарики.

Нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто.

Стискати та розтискати кулачки.

Робити м’які кулачки, які можна легко розжати і в які дорослий може просунути свої пальці; та міцні, які не розтиснеш.

Двома пальцями руки (вказівним та середнім) "ходити” по столу, спочатку повільно, а потім швидко, наче вони біжать. Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою.

Показувати окремо тільки по одному пальчику.

Барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук по столу.

Махати в повітрі тільки пальцями, не рухаючи долонею.

Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі.

Нанизувати великі ґудзики на нитку.

Зав’язувати вузлики на мотузці.

Застібати ґудзики, гачечки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки.

Закручувати шурупи, гайки.

Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками.

Складання матрьошок.

Малювання у повітрі.

Ігри з піском, водою.

Малювати, розфарбовувати, штрихувати.

Різати ножицями.

Важливою частиною роботи з розвитку дрібної моторики є пальчикова гімнастика. Ці ігри дуже емоційні, їх можна проводити повертаючись з дитячого садка, сидячи в черзі до лікаря, у транспорті та, звичайно, вдома. Вони дуже захоплюючі і сприяють розвитку мовлення та творчої діяльності. "Пальчикові ігри” начебто відтворюють реальність навколишнього світу – предмети, тварин, людей, їх діяльність, явища природи. В ході "пальчикових ігор” діти, повторюючи рухи дорослих активізують моторику рук та мовлення.

 "Пальчикові ігри” – це інсценування яких-небудь рифмованих розповідей, казок з допомогою пальчиків. Багато ігор потребують участі обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в поняттях "праворуч”, "ліворуч”, "вгору”, "вниз” і т.п. На початку та вкінці гри необхідно включати вправи на розслаблення, щоб зняти зайве напруження у м’язах. Це може бути поглажування від кінців пальців до долоні, легке потрушування, помахування руками.

Моя сім’яЦей пальчик – мій дідусь,

 Цей пальчик – моя бабуся,

 Цей пальчик – мій татусь,

 А оцей - моя матуся,

 Ну, а цей маленький – я,

 Ось уся моя сім’я     (Почергове згинання пальчиків починаючи з великого)

ХованкиПальці в хованки всі грались

 Ось так, ось так,

 В кулачки всі заховались,

 Ось так, ось так.       (Ритмічно згинати та розгинати пальці, покрутити кулачком)

Сорока Сорока білобока

 Кашу варила

 Діточкам давала.

 Цьому дала,

 Цьому дала,

 Цьому дала,

 Цьому дала,

 А цьому не дала:

 Ти дрова не рубав

 І води нам не давав,

 Ти і піч не натопив

 І нічого не поїв.        (Вказівним пальцем правої руки водити по долоні лівої. Згинати почергово кожний палець, крім мізинця. Згинати і розгинати всі пальці в ритмі потішки)

Зайці Скаче зайчик перший

 Під високою сосною,

 А під другою сосною,

 Скаче зайчик другий.          (Вказівний і середній пальці правої руки підняті вгору, всі інші випрямлені і з’єднані. Долонею правої руки тримати вертикально вгору. Пальці широко розставлені. І так само іншою рукою)

Соління капусти Ми капусту порубали,

 Свіжу моркву натирали,

 Ми капусту посолили,

 З неї соку надушили.            (Різкі рухи прямими кистями рук, пальці з’єднані, долоні прямі. Почергові рухи рук до себе і від себе. Пальці стиснуті в кулаки. Кінчики пальців обох рук зібрані разом, імітуємо посипання сіллю. Інтенсивно стискаємо пальці обох рук в кулаки)

Коза і козенята Іде коза рогата,

 Коза бородата,

 Козенятко спішить,

 Дзвоником дзвенить.          (Вказівний і мізинець правої руки вгору. Інші притиснути до долоні. Вказівний і мізинець палець вгору. Пальці долоні прямі, з’єднані з великим, опущені до низу)

Замок На дверях замок висить,

 Ми його відкриєм вмить.

 Постукали, покрутили

 І легесенько відкрили.        

(Ритмічні швидкі з’єднання пальців обох рук в замок. Пальці зціплені в замок, руки тягнуться в різні сторони. Рухи зціпленими пальцями від себе, до себе. Пальці зціплені біля долонею постукують один

одного. Пальці розціплюються, долоні в сторони.)

и Чи готова ваша дитина йти до школи?

Осінь не за горами, і в багатьох сім’ях от-от станеться радісна і знакова подія: 1 вересня в пишних бантах чи у франтуватому костюмчику ваше маля вперше переступить шкільний поріг! Прощай, безтурботне дитинство! Що чекає попереду — успішне навчання, нові друзі, цікаве насичене життя? А може, низка неприємностей, хвороби, нотації вчителів, невдоволення тата й мами? Багато залежить від того, наскільки дитина готова до навчання, чи не поквапилися батьки з відправкою її до школи, чи зуміли психологічно підготувати малюка до нового етапу в житті і (що не менш важливо!) чи готові вони до нього самі.

Питання, з якого віку віддавати малюка до школи, не таке вже й просте. На перший погляд може видатися, що коли дитина вміє читати—писати—рахувати, то її вже час віддавати до школи. Тим часом про готовність дитини до навчання у школі можна робити висновок, лише проаналізувавши в комплексі низку чинників.

Календарний і фізіологічний вік дитини збігаються не завжди. У будь-якому разі більшість психологів не рекомендує віддавати до школи дитину, котра буде молодшою за своїх однокласників. І йдеться в цьому разі не лише про те, що вона може бути фізично слабшою за інших (багато людей вважають це важливим лише для хлопчиків), а й про успішність на уроках фізкультури, праці. Відставання від більшості може породити небезпечні комплекси: «найслабший», «найнезграбніша». А від «останній прийшов до фінішу» дитина може вибудувати проекцію аж до «гірший від усіх».

Нерідко трапляється, що малюк відстає в розвитку навіть від своїх однолітків. Причин може бути багато — часті хвороби, які «загальмували» дозрівання маляти; різного роду нервові розлади; просто особливий індивідуальний «графік» дозрівання нервової системи. Тому обов’язково слід проконсультуватися у педіатра, який спостерігає дитину, котрий визначить рівень біологічного розвитку і стан здоро­в’я, а також у невропатолога, котрий перевірить ступінь зрілості нервової системи. А щодо інших чинників, то бажана консультація психолога.

Інтелектуальний вік

При підготовці дитини до школи батьки найбільше уваги приділяють її інтелектуальному розвитку. Здавалося б, за цим критерієм зовсім не складно визначити, наскільки готовий до школи майбутній першокласник. Помилково, втім, вважати, що все обмежується перевіркою знань. Психолог оцінює інтелектуальний розвиток дитини за цілим рядом параметрів. Зокрема, він перевіряє, наскільки у дитини розвинені розумові процеси: здатність порівнювати об’єкти; класифікувати їх; виділяти істотні ознаки; визначати причинно-наслідкові залежності; робити висновки. Важливо також перевірити пам’ять (механічне запам’ятовування й опосередковану пам’ять); наочно-образне, просторове і словесно-логічне мислення; здатність до узагальнення й абстрагування; послідовність умовиводів. Крім того, фахівець визначає, наскільки у дитини розвинено кругозір, її ступінь мовного розвитку і пізнавальної активності, якою мірою розвинені дрібна моторика рук і координація рухів.

Соціальний вік

Із психологічної точки зору не менш важливою є готовність дитини до нового соціального статусу школяра, що включає готовність до нових форм спілкування — субординації стосовно дорослих і почуття товариства стосовно однолітків. Варто переконатися, що без п’яти хвилин першокласник поважає дорослих; визнає їхній авторитет; виконує їхні вимоги; адекватно реагує на зауваження; готовий виправляти свої помилки; у нього достатньою мірою розвинені самосвідомість і самооцінка. І якщо стає зрозумілим, що малюк не вміє поводитися на уроці, не рахується з інтересами інших людей, не готовий до колективної діяльності, то це значно серйозніше, аніж якщо він погано пише, повільно читає чи невпевнено рахує.

У нормі дитина всіма силами прагне посісти нове, більш «доросле» становище в житті і докладає до цього певних зусиль — переборює невпевненість, страх, сором’язливість, намагається правильно поводитися. А от дитина, яка не готова до школи, навпаки, намагатиметься штучно затриматися в ранньому дитинстві.

Серйозною перешкодою до навчання може стати недостатньо розвинена емоційно-вольова сфера психіки дитини. У цьому разі малюк не може примусити себе робити те, що йому не дуже цікаво; досить довго концентрувати увагу; швидко переключатися з одного виду діяльності на інший; слухати і слухатися дорослих. У нього не сформована здорова пізнавальна мотивація до навчання. Наші першокласники дуже часто вчаться, щоб учителька похвалила, щоб мама не гримала, щоб тато пустив гуляти, бабуся сунула «грошенята». А батьки не втомлюються повторювати, що вчитися треба лише для того, щоб вдало влаштуватися в житті. Чи варто дивуватися, що в наших дітях рідко сформовані пізнавальна активність, здорова цікавість, інтерес до нового, азарт подолання невдач?

Перші шкільні роки збігаються з віковою кризою 6—7 років. Це один з періодів «перехідного віку», природна криза розвитку, але вона може завдати чималих неприємностей батькам, особливо якщо вони самі психологічно не готові сприйняти свою дитину в новій, дорослішій якості. Водночас перехідний період може пройти без особливих ускладнень, якщо система батьківських вимог і очікувань буде адаптована до нового рівня розвитку дитини та її нових потреб і якщо дитина не буде в цей час перевантажена додатковими заняттями.

Вікову кризу 6—7 років психологи вважають сприятливою в плані становлення моральної сфери. Саме в цьому віці дитина засвоює (іноді на все життя), «що таке добре, а що таке погано». І якщо дуже багато аспектів розвитку можна перекласти на сторонніх (гувернанток, репетиторів, секції, гуртки, садки і «особливі» школи), то засади моральності закладаються в сім’ї. І жодним чином не нотаціями і моралями, а способом життя, судженнями, вчинками, неквапливими розмовами «про все», спільним обговоренням прочитаного. У школі, звісно, теж провадиться певна виховна робота, однак занадто великою є імовірність того, що вашій дитині трапиться звичайна «училка», а не видатний педагог. Окрім того, у більшості шкіл досі намагаються виховувати радше слухняного громадянина, аніж усебічно розвинену особистість, яка завжди незручна спочатку вчителям, а потім і державі.

Дитяча психіка вирізняється пластичністю, але при цьому розвиток одних особистісних якостей нерідко йде на шкоду іншим. Саме моральна сфера часто пригнічується і придушується в процесі гонитви за дедалі більшими знаннями й уміннями дитини. І в цьому разі посилюється ризик формування патологічних стосунків із вчителями й однолітками. У результаті ескалації інтелектуального розвитку може сформуватися такий собі «головастик», ходячий комп’ютер, біоробот. Він живий і дуже розумний, але не вміє товаришувати, любити, шкодувати, співчувати, піклуватися, ділитися, поступатися своїми інтересами, дотримуватися правил гри. Його горе й радості примітивні, його душевний світ бідний. Хоча основної помилки батьки найчастіше за все припускаються не тоді, коли вони завчасно віддають свого малюка до школи, а коли він у три роки знає літери й цифри, але не вміє зав’язати шнурки і підтягти штани....

Ми жодним чином не закликаємо до того, щоб, перестраховуючись, батьки за найменших сумнівів залишали дитину вдома «ще на рік». Іноді таке потужне потрясіння, як початок шкільного життя, стимулює швидке дорослішання і дозрівання дитини як особистості. Проте у разі наявності сумнівів ми все ж настійно рекомендуємо порадитися із фахівцями. Зі свого боку можемо дати лише кілька загальних порад.

Кілька порад батькам майбутніх першокласників

Для початкових класів обирайте школу не за принципом престижності та наявності великої кількості додаткових для дитини навантажень, а, за можливості, найближчу до будинку. Більше того — обирайте не школу, а вчителя. Причому не «заслуженого», «модного» чи «відомого», а порядного, врівноваженого і який підходить за темпераментом вашій дитині. Знайомлячись із учителем, зверніть увагу на його манеру говорити. У нього не повинно бути нервової швидкої мови, він має вміти чітко й лаконічно формулювати свої думки, не перестрибувати з теми на тему, зрозуміло давати завдання.

Заздалегідь переведіть дитину на режим дня, максимально наближений до шкільного. Якщо малюк вередуватиме й опиратиметься, можна спочатку вигадувати цікаві причини, через які йому треба рано піднятися. Не можна, щоб школа наперед асоціювалася у дитини з неприємностями.

Кілька разів пройдіть із дитиною весь маршрут від будинку до школи й в зворотному напрямі, навіть якщо плануєте перший час відводити і забирати її. По дорозі зверніть її увагу на світлофори, підземні переходи, а якщо є необхідність, на ті види транспорту, на яких вона зможе добиратися до школи. Переконайтеся, що ваш малюк зможе при нагоді назвати домашню адресу, ваш телефон, самостійно відімкнути двері.

Разом із дитиною приготуйте все потрібне для занять. При купівлі шкільного приладдя давайте майбутньому першокласнику свободу вибору, розповідайте, на яких уроках усе це може знадобитися. Намагайтеся, щоб усі плани, пов’язані зі школою, мали відтінок мрії. Водночас, з іншого боку, розповідайте про неминучі труднощі й нову відповідальність.

З найбільшою повнотою використовуйте цей період, коли дитина відкрита до сприйняття нового. Багато з нею спілкуйтеся, відповідайте на запитання, обговорюйте зміни, що відбудуться в її житті. Наголошуйте, що навчання в школі — це природний етап дорослішання в житті кожної людини. Розмовляючи про школу, розповідайте про те, як треба буде поводитися стосовно вчителя і шкільних товаришів. Прихильно і з симпатією відгукуйтеся про майбутню вчительку (найчастіше в початкових класах це саме жінки), завжди називайте її на ім’я й по батькові. І річ не лише в тім, що так дитина легше запам’ятає її ім’я. Значно важливіше, щоб майбутній першокласник перейнявся повагою до свого вчителя — практично неможливо чогось навчитися у людини, яку не поважаєш.

Турбуючись про те, щоб 1 вересня малюк було ошатним, не перестарайтеся, а то у нього може скластися враження, що всі приготування відбуваються заради одного святкового дня. Намагайтеся зробити так, щоб цей день став для вашої дитини серйозною життєвою віхою. Малюк готовий узяти на себе відповідальність за частину своїх шкільних обов’язків, ваше завдання — не заважати йому в цьому. Дайте можливість першокласнику проявити самостійність і відчути, що порядок на письмовому столі, правильно зібраний портфель, із вечора приготовлені одяг і взуття, вчасно зроблені уроки передусім потрібні йому самому, а лише потім батькам чи вчителю.

Готуйтеся разом зі своєю дитиною переживати перші неприємності й успіхи: з одного боку, доведеться вчити її непохитно і з гідністю переносити невдачі, з іншого боку — стежити за тим, щоб успіхи не ставали для неї приводом для зазнайства. Змиріться з тим, що ваша «найкраща» дитина може стати об’єктом критики. Це одне з найсуворіших випробувань для батьків, які нерідко схильні впадати в крайнощі. Так, вони можуть кинутися захищати свого малюка від «ворогів»; почати зневажливо відгукуватися про вчительку; скандалити з іншими батьками; не розібравшись, брати на віру версію своєї дитини про її «кривдників». Нічим не краща інша крайність — в усьому звинувачувати свого малюка і накидатися на нього із докорами: «маму з татом ганьбиш», «у кого ти такий вдався», «у інших діти як діти...». Обидва варіанти можуть загрожувати найсерйознішими наслідками для незміцнілої дитячої психіки.

Не забувайте про правильне харчування і щоденний відпочинок дитини на свіжому повітрі. Не перевантажуйте першокласника заняттями, які потребують додаткового розумового навантаження. Задумайтеся, чи не говорить у вас примітивне батьківське марнославство, а не справжня турбота про дитину. Не забувайте, що порівнювати успіхи малюка можна лише з його власними (приміром, місяць тому), а не з досягненнями його однокласників, дітей ваших друзів, сусідів чи колег. Батьки мають проявити витримку, спокій, справедливість, і безумовну любов до маляти, незалежно від його успіхів чи неуспіхів у школі.

Можна запідозрити шкільну дезадаптацію і хронічний стрес, якщо у першокласника погіршився загальний стан здоров’я, знизилася вага, зменшилася кількість гемоглобіну в крові, знизилася гострота зору, з’явилися головні болі. Якщо дитина почала часто хворіти, стала млявою, плаксивою, у неї порушився апетит, травлення і сон. В окремих дітей, навпаки, можуть виявлятися ознаки перезбудження, вони можуть стати неврівноваженими, дратівливими, запальними, агресивними. Не виключене виникнення страхів, неврозів й інших невротичних станів. У розвитку дитини можливий регрес — вона може «впасти в дитинство», повернувшись на більш ранній етап свого розвитку.

Наявність у дитини лише деяких із перелічених симптомів — уже серйозний привід для занепокоєння. І тоді батькам доведеться робити непростий вибір — забирати малюка зі школи чи спробувати допомогти йому справитися з непосильними для нього навантаженнями.

7 порад для батьків першокласника

Щоб перший похід у школу не став для малюка стресом, як і звикання до нового статусу «дорослого» (читай: процес адаптації в новому колективі, з новим розпорядком дня, обов'язками у вигляді уроків, домашніх завдань тощо), готуватися слід заздалегідь. В ідеалі – за місяць до початку навчального року. Психологи рекомендують діяти за таким планом:

1. Ходити гуляти до школи

І обов'язково влаштувати дитині докладну екскурсію. Зайти всередину школи, показати першокласнику місце, де він проводитиме навчальні години – клас, спортивний зал, їдальню, туалет, медпункт та інше. Візит до школи до початку занять можна повторити кілька разів, щоб дитина звикла й запам'ятала, що і де є на новій місцевості. І не розгублювалась, зокрема у перші дні.

Зверни увагу. Прогулянки до школи треба здійснювати якнайчастіше, щоб дитина добре запам'ятала дорогу (на випадок, якщо згодом ходитиме або повертатиметься зі школи самостійно). А також – щоб розрахувати, яку кількість часу займає дорога до школи, спокійним кроком, без поспіху та страху спізнитися.

2. Репетирувати збори до школи

Нехай майбутній першокласник навчиться самостійно готуватися до навчального дня: одягати форму, складати рюкзак. Батьки повинні показати, що й куди класти, щоб у портфелі легко можна було знайти необхідну річ.

3. Прокидатися раніше

Щоб дитина не позіхала на першому уроці, тобі доведеться змінити її розпорядок дня – і поступово привчити вставати раніше (попередньо розрахуй, о котрій повинна вставати дитина, щоб встигати зібратися в школу без поспіху). Місяця до початку занять вистачить, щоб вона звикла до нового розкладу без стресу для організму. Це важливо, особливо якщо в тебе маленький «соня», якого вранці важко розбудити.

4. Навчити дитину розпізнавати час

І постав у дитячій кімнаті годинник. Важливо, щоб твоя дитина поступово навчилася правильно розпоряджатися своїм часом – для виконання домашнього завдання, для ігор, відпочинку та інше.

5. Привчити до порядку в кімнаті

Можна у формі гри – показати та розкажи, як важливо, щоб кожна річ знаходилась на своєму місці. Можна придумати разом із дитиною, де «житимуть» олівці, книжки, зошити, фломастери, портфель, шкільна форма та інше. І пояснити, як важливо, щоб кожна річ була у своєму «будиночку»: нехай це будуть полички, тумбочки, коробочки, папочки. Головне, щоб дитина звикла підтримувати порядок і чистоту у своїй кімнаті.

6. Не лякати школою та поганими оцінками

 Навіть якщо дитина не слухається або погано поводиться, не варто її лякати (хоч і з метою виховання) фразами на зразок «скоро почнеться доросле життя», «у школі тебе навчать, як поводитися», «якщо не будеш слухатися, учителька тебе покарає» тощо. А також нехай дитина завжди знає, що в школу вона іде по знання, а не по оцінки. Тому якщо вона одержить «двійку», нехай не боїться йти додому з поганою оцінкою та не думає, що батьки її розлюблять.

7. Грати у школу

Займатися з малюком «уроками» у формі гри, щоб тренувати пам'ять, мовлення, увагу тощо. Наприклад, прочитай казку і попроси дитину розповісти, що найбільше запам'яталося, запропонуй намалювати вподобаних героїв, потім попроси вигадати своє закінчення історії тощо. Допомагай дитині, став навідні запитання, міркуй разом із нею. Так твоя дитина навчатиметься виражати свою думку та не розгубиться, коли вчителька запитуватиме її на уроках.

Також намагайся повторювати з дитиною літери, цифри, читати, писати 

Як підготувати дитину до школи

У статтях, присвячених проблемі вибору школи і вступного тестування першокласників, порушувалися питання про необхідні знання і навики, якими повина володіти дитина, що надходить до школи. Отже, що ж повинен вміти майбутній першокласник?

Багато батьків помилково вважають, що готовність до школи - це вміння читати, рахувати й писати.

 Проте це - лише верхівка айсберга. Насправді готовність до школи - питання значно більш велике.

 У теорії ні читати, ні писати, ні тим більше вирішувати завдання дитина вміти не повина. В усякому разі, школа не має права відмовити дитині в реалізації його права на навчання на тій підставі, що вона цього не може - адже завдання школи саме в тому й полягає, щоб всього названого навчити. Але на практиці виявляється, що краще малюку б все це вже вміти, оскільки інакше буде складно встигнути за темпом навчання і він буде почувати себе незатишно в середовищі "просунутих" однолітків.

 Для того, щоб допомогти дитині не відчувати себе "білою вороною" і "неумехой", батькам слід відповідально поставитися до процесу передшкільний підготовки.

Основні моменти , на які вам слід звернути увагу при підготовці дитини, це:

 - розвиток загального кругозору (кращими способами розширити горизонт знань дитини є бесіди з ним "про життя", читання книг і їх обговорення);

 - вивчення букв і цифр, геометричних фігур і квітів, понять право/ліво, великий/малий, широкий/вузький і т.д .;

 - по можливості - формування уміння читати (хоча б по складах) і лічити (хоча б у межах 10);

 - обов'язковий розвиток дрібної моторики, тобто - заняття на розвиток спритності руки і пальчиків. Це необхідно як для розвитку вміння писати, так і для розвитку мовлення (обидва ці центри "зчеплені" у структурі дитячого мозку). Тобто необхідно більше малювати, ліпити, працювати з конструктором, вміти маніпулювати з дрібними предметами типу намистин, монет, сірників, зубочисток, з них можна викладати картини та аплікації, нанизувати їх в намиста - все це розвиває також увагу і посидючість;

 - тренування пам'яті - тобто заучування віршів і пісень (крім того, що це допоможе блиснути на дитячих святах, це стане в нагоді під час навчання в школі)

 - тренування уміння аналізувати, класифікувати - тобто просити дитини структурувати історію, виявити, що сталося спочатку, що потім (причинно-наслідкові зв'язки), вміти зібрати з частин картинки ціле, розкласти предмети за будь-якою ознакою.

 Проте слід пам'ятати, що навчання дитини не тотожне його здібностям і психічної зрілості. Більш того, навченість - не синонім також і високої пізнавальної активності дитини, адже нерідко батьки сприймають своє чадо, як якусь "посудина", яку, згідно відомому афоризму, слід наповнити знаннями, а не як факел, який треба запалити.

 Ці підходи принципово різні - якщо обраний перший, дитина займає в процесі "навчання" пасивну позицію і в першому класі з'ясовується, що при широкому діапазоні "вкладених" у нього знань його власна готовність і бажання вчитися близькі до нулю. Починаються претензії батьків до вчителя: "як же так, адже він у мене такий розумний!" Але дитина, як з'ясовується, нічого не може і не хоче робити з власної ініціативи - тому весь його багаж знань так і лежить "мертвим вантажем", не приносячи користі його власнику ...

 Крім того, хлопчик або ж дівчинка, яка розповідає вірші сторінками, можуть бути, що парадоксально, до школи готові слабо, якщо володіють низьким рівнем психологічної, особистісної зрілості та комунікативної (соціально-психологічної) готовності до школи.

 Тобто,  крім запасу знань , дитині  необхідно  також:

 - володіти певними комунікативними та соціальними навичками - тобто вміти спілкуватися, розуміти і, головне, застосовувати в повсякденному житті морально - етичні норми, прийняті в суспільстві, де він живе,

 - не боятися вступати в контакт з дорослими і однолітками;

 - вміти відстоювати свою позицію цивілізованими методами і не проявляти недоречної агресії - або, навпаки, зайвої  боязкості;

 - усвідомлювати сенс процесу навчання в школі, розуміти, що дає отримання знань, який порядок навчання в школі;

 - вміти підкорятися встановленим правилам, знати, що таке дисципліна і розуміти її необхідність;

 - мати позитивну мотивацію, бажання вчитися;

 - вміти цілеспрямовано і за своєю ініціативою працювати над завданням, організовувати , планувати свої дії і відповідати за їх наслідки (наприклад, самостійно збирати свій портфель і стежити за виконанням домашніх завдань: якщо ви з першого класу візьмете це на свої батьківські плечі, то з імовірністю 70% цей обов'язок залишиться на них до випускного балу) ;

 - мати позитивне ставлення до самого себе.

 Важливо пам'ятати, що крім готовності голови не менш важлива і  готовність тіла : навантаження на імунітет у перший шкільний рік буде серйозною, тому в останнє літо перед вступом до 1 класу було б гарно, крім навчання, зайнятися і фізичною підготовкою. Дитині необхідно багато руху (в ідеалі - заняття в спортивній секції, які дають крім здоров'я також і дисциплінарні навички), свіже повітря, повноцінне харчування.

 Якщо у малюка є порушення здоров'я, необхідно обов'язково проконсультуватися з лікарем і отримати рекомендації щодо корекції стану та організації процесу навчання (можливо, доведеться навіть вибрати спеціальну школу).

 Отже, озброєні усіма цими знаннями, ви легше подужаєте дорогу до школи. Однак пам'ятайте: саме головне для першокласника - не вміння та навички, а впевненість в своїх силах і в батьківській підтримці.